Юрій Логвин. Таємна перлина

Попри детективну й захопливу фабулу сюжету, автор «Таємної перлини» спромігся надзвичайно точно відтворити картину побуту ремісників стародавнього Києва, їхню соціально-громадську, трудову, культурну діяльність.

Дивитися всі книги автора

ТАЄМНА ПЕРЛИНА. УРИВОК
ПОНЕДІЛОК
Дуже давно, майже дев'ятсот років тому, жив у славнім граді Києві хлопчик Ілько. Його хата стояла на Подолі, під високою горою Хоревицею. Саме там, де з-під гори б'ють джерела і зливаються у струмок. Струмок плине їхнім кутком і впадає у річку Глибочи-цю. У Глибочицю також впадає річечка Киянка. А, як відомо, вона витікає з Кожум'яцького яру, який усі люди просто називають — Кожум'яки. Дідусь розповідав, що коли він був зовсім малим, то дітлахи ловили корзинами у Киянці пічкурів. За один раз могли наловити на повну сковороду Та, як почали розбудовувати місто і передмістя, Киянка забруднилась і обміліла. Зараз тільки у повінь, коли здиблюється вода і в Почайні, і в Глибочині, тоді в устя Киянки часом запливає якась риба. Ну її зразу ж і виловлюють.
А потім Киянка міліє, і тільки дрібнесенькі мальки-виметки пічкурів сновигають в усті. А Глибочиця ще плине з Дорогожицьких пагорбів і ярів. На південь між КудряБцем і горою Щекавицею. Тоді круто завертає на схід під Копировим кінцем. І вже спокійно пливе Подолом до По-чайни. Тут Глибочиця глибока. Тому в ній побудували притиски-прича-ли, а на березі зрубали добрі комори для краму. Бо до Києва припливає стільки лодій, дубасів, стругів, що на почайницьких притисках-причалах вже немає місця для стоянки.
Найвище по течії Глибочиці притиски-причали доходять майже до Житнього торжка. Ну, звичайно ж, Житній торжок — тільки один із багатьох київських торгів. І годі йому змагатись із Торжищем посеред Подолу Але й тут добре торги чинять.
Отож, а був це понеділок, мати розбудила Ілька рано-ранесенько. Ще сонце з-за Дніпра не визирнуло і не позолотило оборонні вежі і собори верхнього міста — Гори. Але на дворі було вже світло, як удень. Ілько притьмом скочив із широкої лави, на якій він спав, і вибіг із хати. Зразу до колоди дубової — їхнього власного водогону. По колоді вода відводилась із джерела просто на їхнє подвір'я. Хлопчик висмикнув чіпа з колоди. І холодна вода вдарила йому тугим струменем на руки. Хоч і не хотілось отако зразу по теплій постелі лізти під холодну воду, але Ілько ретельно вмився. Так його вчила мати. Бо те, що стосувалося хатнього діла і порядку, тут всі слухалися матері. В хаті Ілько зняв із жердки рушника. Рушник для хатнього вжитку. Але сестра Марія все одно вишила його червоними деревами, півнями та кониками. Марія — молодша із двох сестер. Старша — Катерина. А Ілько — найменший у їхній родині.
У хаті, крім матері, нікого вже не було — всі пішли до своєї праці. Тому Ілько, як господар, заліз на покуття і почав похапливо сьорбати парне молоко. Мати ось-ось тільки подоїла їхню руду корову Лиску А от хліб зачерствів. Мати обернулась від печі і зауважила:
— Чого ти давишся? Хто тебе в шию жене? Поснідай та віджени корову Сьогодні тобі урок — перебрати овес. Чуєш?
— Авжеж, мамо, чую! — проказав Ілько, допиваючи великий кухоль молока. Та й зліз із широкої покутньої лави. На ходу доїдав горбушку житнього хліба...