|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
ЯРОСЛАВ І ЯРОСЛАВА
Історія цього кохання ще не написана. Коли вони познайомилися, їй було 25 років, йому - 33. Її звали Ганна-Євгенія, його – Ярослав. Вона була членом ОУН. Вже побувала в ув’язненні у німців у Львові і за вказівкою Проводу ОУН виїхала за кордон. 1945-го отримала завдання взяти участь у звільненні з-під більшовицького арешту на території Чехії пораненого Ярослава. Це був саме той Ярослав Стецько, який ішов пліч-о-пліч поряд зі Степаном Бандерою і був його першим заступником в ОУН. Але познайомилися вони 1944-го, коли Ярослава Стецька, Степана Бандеру та інших провідників ОУН щойно випустили з концтабору Заксенхаузен.
Ганна-Євгенія побачила неймовірного чоловіка. Виснаженого, худого, але енергійного і спрямованого на роботу. Це був нерядовий чоловік, це була надзвичайна особистість. Вона це відчула відразу і була захопленна ним. Ганна-Євгенія не написала про початки їхнього кохання. Вона взагалі дуже скупо про це оповідала. Належала тоді до «референтури… так званої закордонної політичної розвідки» і була у той час там, де робили перші кроки до створення Антибільшовицького Блоку Народів, який потім так дратуватиме впродовж десятиліть російське КДБ.
Сталося так, що керівник Ганни-Євгенії на кілька місяців кудись виїхав і вона почала керувати відділом тієї референтури, в якому тоді було 12 людей. Зустрічі відбувалися в неї на квартирі. І там, у віденській квартирі, вона проводила засідання. Якогось разу, зрозумівши, що всі дуже голодні, і насамперед Ярослав, зварила вечерю з того, що в неї було - картоплі з ложкою смальцю… «Я дуже була вдоволена, що моя кімната могла служити для таких нарад, що Ярослав був на тих нарадах, бо він мені дуже подобався. Ну, очевидно, що він сам про те не знав…»
Були й пізніші зустрічі цих двох молодих людей, було знайомство з провідником Бандерою, були спільні поїздки, був відпочинок на природі. Молодість є молодість. Але Ярослав весь час був у праці, весь час з друкарською машинкою, яку брав навіть на річку… Здавалося, що він не помічав дівчини, весь був у справах, у ділових зустрічах… Та й зустрічалися вони виключно у справах і «з доручення». Все змінилося наступного року.
1945 року Ярослав потрапив під обстріл «літаків союзників», коли перетинав Чехію. Тяжко пораненого його перенесли до шпиталю в чеському містечку Шіттенгофен. Надій на життя не було, лікарі на нього навіть не звертали уваги і казали: жити не буде. Але якогось дня цей сильний чоловік звернувся до них і сказав: «Ви тут дурниці не говоріть, дайте мені застрик титану, я ж є поранений, у ранах – земля, бруд…» Замість відповіді почув: «Він ще живий!»
Саме у тому госпіталі Ганна-Євгенія і знайшла Ярослава. Перед палатою їй сказали, що Ярослава сповідує священик і що Ярослав помирає. Запечені губи, закривавлене тіло, нога у гіпсі. І, як з’ясувалося, він ще й заарештований більшовиками. Вивозила Ярослава вже як майже померлого. Вирвавшись із захопленої більшовиками Чехії, привезла з багатьма пригодами коханого до німецького містечка Реген у госпіталь.
Більше вони не розлучалися,а 1946-го року повінчалися. Зареєструвати відразу шлюб не могли, бо німця, який мав виготовити для них документи, на той час десь не було…
Але якщо хтось думає, що далі вони жили легко і весело, то це не так. Все в їхньому житті тільки починалося. З того шпиталю, відразу по операції, їм довелося тікати, бо більшовики зажадали видачі Бандери і Стецька і американці були готові їх видати… Почалися довгі поневіряння цієї славної пари світами. Під чужими прізвищами, під чужими документами. Життя, більше схоже на часом страшний детектив.
Вона стала Славою Стецько. Так назвав її чоловік. І вона звикла до цього імені і полюбила його. Вони не розлучалися до його смерті. Тільки вона знала, що їй довелося пережити у вічному страху за свого коханого, якого могли вбити будь-якого дня, адже радянські служби відстрілювали тих, кого вважали найнебезпечнішими для «країни рад». Так був застрелений Степан Бандера.
Про все це можна прочитати у книзі «Слава Стецько. Жінка, яка творила незалежну Україну. Автобіографія». Перед самою смертю Славу Стецько записав на магнітофон Дмитро Куделя, а потім зробив літературний запис.
Світлана Короненко