Кількість
|
Вартість
|
||
|
У передмові до дилогії “Чотири вежі” Михайло Слабошпицький визначає найприкметніші ознаки Перебийносової поезії: “Домежний лаконізм (іноді навіть здається, що він сповідує естетику й поетику літературного мінімалізму), світлий мінор і та ненав’язлива сумна іронія, що більше характерна для стоїків, які вже не чекають від життя великої радості, однак і не заламують у відчаї руки... Поет говорить гідно. Спокійно. Стримано. Стисло...”
У баладних, лаконічних і динамічних поезіях добрим і ностальгійним сяйвом постає непроста історія України, постаті пращурів (“Перебийніс. Кривоніс, Імена. Козацькі лиця...”), рідна Слобода, воєнне дитинство, мамині сльози, спогади про рано втраченого тата... А ще - Великдень, небо, цвіт картоплі, коні, сінокоси, сади, Карпати, рушники, дитячі кроки, кохані очі, освідчення, прощання, спогади. Власне, усе життя концентрується в цій книзі, в цих чотирьох вежах, чотирьох порах року і віку, адже до двотомника увійшли вірші, створені Петром Перебийносом за десятки літ.