Микола Лукаш. Шпигачки

Микола Лукаш. ШПИГАЧКИ
До жанру епіграми, в українській літературі доволі рідкісного, Микола Лукаш вдався ще бувши учнем Кролевецької середньої школи. То були не тільки в’їдливі характеристики співучнів та вчителів, а й вельми гострі наскоки на тогочасну радянську дійсність. Про це довідуємося зі спогадів однокласників, які досі «не можуть вийти з дива», як же Миколі пощастило уникнути арешту і покарання? Втім, тексти оцих «шкільних жартів» до нас не дійшли.
Та вже з років студентської юності маємо зразки Лукашевого гумору, ним власноручно зафіксовані для нащадків: теж дотепні портрети однокурсників та викладачів, а також їдкі «наїзди» на сталінські порядки, себто непорядки, — виразна політична сатира. Щось, кажуть, побутувало і в усній формі. Але ним записані і донесені до нас мініатюри — все оте добро буде колись оприлюднене.


По війні, проживаючи — під постійним наглядом — у Харкові, Микола Лукаш відновлює свою гумористичну діяльність, ба навіть збирався видати книжку своїх пародійних віршів. Але задум цей — з багатьох причин — не був реалізований. Зауважуємо принагідно: Микола Лукаш до гумору звертався у найскрутніші моменти свого життя. Отож, цілком закономірно епіграма пишним цвітом розцвітає в Лукашевій творчості саме тоді, коли його «відлучили від Спілки», фактично заборонили друкуватися, більше того — не дозволяли згадувати його ім’я у пресі. Ось тут і полилися бурхливим потоком з його вуст епіграми. Він навіть назву для них винайшов — «шпигачки», навіть псевдонім собі обрав оригінальний, «лукашівський»: Микола Нежурись. Суб’єктами Лукашевої критичної уваги стали не тільки колеги, але й політичні та державні діячі: колоритними барвами він змальовує сюжети, обставини, деталі тогочасного буття України. А позаяк Лукаш ніколи не крився зі своїми думками і переконаннями, деякі з його сатиричних міні-творів набули небезпечного поширення. Дещо він устиг занотувати. Дещо призабулося й випало з ужитку. Дещо, навпаки, закарбувалося у пам’яті сучасників... Невдовзі має вийти невеличка збірка Лукашевих «шпигачок», де ви знайдете рівно 160 віршованих і прозових епіграм, жартів, анекдотів, хохмачок. Насправді було їх, очевидно, більше, кілька сот, і з часом, віримо, щось таки віднайдеться.
А поки що читачі «Єгупця» мають нагоду ознайомитися з частиною цих епіграм, в яких, зокрема, заторкується і розвивається єврейська тема, єврейська тематика, єврейська культура, яка, як ми знаємо, не була байдужа і чужа Лукашеві.
Наостанок ще вкажемо: яскравим продовжувачем Лукашевої сатиричної справи, жанру, повторимось, унікального в українській літературі, став один з талановитих учнів і послідовників Миколи Лукаша — Мойсей Фішбейн.

Леонід Череватенко


* * *
У вас якийсь паскудний звих,
Що голову морочите:
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі як хочете.



Двомовне
Чого на цім світі шука чоловік?
А bisele mazl, a stikele glik.

* * *
Прекрасний цей світ
тим, що
інших нема:
Моя вільна,
моя добровільна
тюрма.

* * *
У порядочных людей
Нету собственных идей,
Потому что все идеи
Подарил им иудей.

Увага: акценти!
Він високо в ціні стоїть,
Але, по правді, менше стоїть:
Проходить як фашистоїд,
А сам по суті — фашистоїд.

Пильність
Десь є
Досьє.

Невизнаний геній
Дуже важко в сірій масі
Не згубитись сіромасі.

Пошляк-довгожитель
Він ще живе, старий пошляк...
Коли його вже трафить шляк?

Ввічливий бюрократ
Усмішка-відписка, усмішка-розписка
Ніколи не сходить у нього із писка.

Безголосому, що співає «душею»
Ти, безголосий, тихо, ша!
Ти, безталанний, не бреши!
Німа без голосу душа,
Нема без голосу душі.

Дар слова
Вимагає недомова
Й за «добридень» гонорару:
Володівши даром слова,
Він не зробить даром.

Плодовитий хробак
Ох же й книг понаписував хрoбак,
Не вбереш і в дванадцять коробок!
Але весь його творчий доробок
Вимагає серйозних доробок.

Позичайлові
Не позичай ні в кого грошей,
Це розрахунок нехороший:
Береш на день, на рік,
А віддаєш навік.

Самовикриття
«Не по средствбм» жеру —
На гроші з ЦРУ.

Молитва
Ой ти, боже мій, боже істини,
Поможи мені, атеїстові!

Прогрес
Хто б як там не хотів,
Це ясно кожній миші:
Часи уже не ті,
А стануть ще не тіші.

* * *
Бувають же такі дебіли —
не зна, де чорне, а де біле!

* * *
У царстві бездоганно соннім,
Де весь народ — одна сім’я,
Украв моє ім’я анонім,
Анонім вкрав моє ім’я.

Турбота про красу
Усе схиля мене до плaчу,
А я — всьому на зло — не плачу,
Бо сльози можуть зіпсувати
Моє обличчя мопсувате.

Я — комуніст
Я — комуніст, ходжу в чужому,
З чужого паху і плеча
(То з Харчука, то із Драча,