Георгій Чорний. Хто ми є, українці

Унікальність нової книжки Георгія Чорного «Хто ми є, українці?» полягає в тому, що в ній на основі останніх світових досягнень у галузях генетики, мовознавства, геології, антропології, археології та інших наук сформовано нове бачення історичного шляху українців. Як показали дослідження автора, ця путь чітко простежується до глибини сорока п’яти століть, а не десяти-п’ятнадцяти, як стверджують вітчизняні історики.

На думку автора, основними чинниками, що суттєво вплинули на розвиток і формування сучасних європейських народів, зокрема й українців, є два природних катаклізми, що відбулися на нашій планеті один за одним в останні двадцять тисяч років. Перший — це Максимум льодовикового періоду, під час якого частина людства кілька тисячоліть рятувалася від холоду й голоду в ізольованому так званому Українському кліматичному притулку. Другий катаклізм — це наступне різке потепління, що спричинило танення льодовиків, Великий потоп, утворення Чорного й Азовського морів і вимушене переселення численних племен і народів із затоплених територій. Ці дві події планетарного масштабу стали поштовхом до пошуку та впровадження нових технологій виживання людей в екстремальних умовах, до виникнення двох генетично споріднених цивілізацій, утворених вихідцями із Українського кліматичного притулку, — трипільців і степовиків. Українці успадкували від перших мирну вдачу творців-хліборобів, а від других — характер незламних воїнів, захисників своєї землі. Пізніше ці риси яскраво виявилися в нащадках: скіфах, русах, запорожцях і сучасних українцях.

Генний аналіз східноєвропейців чоловічої статі показав, що гаплогрупа R1a1a, яку носять у собі близько половини сучасних українців, започаткована не деінде, а на території сучасної України приблизно десять тисяч років тому. А це означає, по-перше, що орієнтовно половина сьогоднішніх українців є правнуками у чотирьохсотому поколінні того Прабатька, який започаткував вказану гаплогрупу. По-друге, це означає постійність проживання на теренах України впродовж останніх десяти тисяч років корінного, «вічно тутешнього» народу, що в різні часи мав розмай назв, а сьогодні йменується українцями.

Завдяки порівняльному аналізу ста найуживаніших слів, властивих кожній мові, що складають так званий список Сводеша, автором книги математично доведено, що час зародження української мови змикається з припиненням існування Трипільської цивілізації на теренах України, і це вказує на те, що українська мова стала продовженням трипільської. Список і метод Сводеша дозволили озвучити близько шести десятків слів трипільської мови з цього числа, які з незначними орфоепічними змінами існують в українській мові й нині. Це такі слова, як «ти», «ми», «один», «два», «цей», «той», «всі», «м’ясо», «кров», «ріг», «голова», «сонце», «серце», «око», «ніс», «рука», «давати», «спати», «літати», «дим», «земля» й інші.

Показуючи відмінності між українцями та росіянами у мовах, менталітеті, історичних шляхах, ця книга є гідною відповіддю брехливій кремлівській пропаганді, яка силкується довести, що нібито українці і росіяни — один народ.